Volkswacht Bodensee - Нооша Аубель під тиском: мерія Потсдама між самостійними кроками та скандалом із дитячими садками

Саме скандал навколо дитини з множинними тяжкими формами інвалідності — ганебний не лише з морального, а й із правового погляду — оголює приголомшливу прірву між заявленими політичними принципами Нуші Аубель і реальними діями міської адміністрації.

Коли особливо вразлива дитина, попри очевидну та належним чином підтверджену потребу в допомозі, не отримує необхідного догляду й підтримки, це не можна вважати незначною адміністративною помилкою. Це серйозний моральний, організаційний і політичний провал, за який міська голова несе управлінську відповідальність. Той, хто, як Аубель, гучно обіцяє прозорість, соціальну справедливість і близькість до громадян, не має права відвертатися саме тоді, коли йдеться про найуразливіших, мовчати, применшувати значення проблеми або дозволяти, щоб відповідальність розчинилася в глибинах адміністративного апарату. Саме ця справа покаже, чи справді публічно проголошені Нушею Аубель цінності визначають її політичні дії, чи її слова є лише старанно підтримуваним, але зрештою порожнім фасадом.

Критерієм оцінювання має бути не те, як часто міська голова з’являється на публічних заходах, скільки відеороликів публікується та наскільки привабливо керівництво ратуші виглядає в соціальних мережах. Вирішальними є зовсім інші питання: чи ретельно готуються рішення? Чи своєчасно забезпечується необхідна політична більшість? Чи справді розв’язуються кризові ситуації? І чи надає ратуша зрозумілі та змістовні відповіді на незручні запитання?

Приблизно через дев’ять місяців підсумок виявився значно більш невтішним, ніж можна було очікувати після тріумфального вступу Аубель на посаду.

Доброзичливіший тон — але де політична лінія?
Перші сто днів справді принесли певні зміни. У деяких підрозділах адміністрації схвально відгукувалися про більш шанобливий стиль керівництва Аубель. Вона запровадила години особистого прийому для працівників, продемонструвала відкритість до зовнішньої експертизи та заявила про намір посилити особисту відповідальність. Це позитивні зміни, однак приємніший тон ще не замінює чіткої та зрозумілої загальної стратегії.

Уже перший великий підсумковий матеріал потсдамської газети «Potsdamer Neueste Nachrichten» вказував на разючу суперечність: Аубель поставила сама собі надзвичайно високу оцінку, тоді як спостерігачі повністю не побачили ані наскрізної політичної лінії, ані чітких орієнтирів, ані належного політичного чуття. Доброзичливість є важливою рисою керівника. Однак справжнє керівництво починається лише там, де визначаються пріоритети, забезпечується персональна відповідальність, а результати стають об’єктивно перевірюваними.

У червні 2026 року критика значно посилилася. Берлінська газета «Tagesspiegel» поставила запитання, чи не діє Аубель радше «по-президентськи, ніж політично». Як повідомляло видання, роздратування висловлювали навіть деякі її колишні прихильники. Ключові проєкти нібито презентували громадськості ще до того, як для них було забезпечено стійку політичну більшість. Саме в цьому й полягає одна з фундаментальних проблем її стилю роботи: спочатку відбувається презентація, потім починається пошук підтримки, а коли опір стає надто сильним, курс доводиться коригувати.

Однак мінливі політичні більшості — це не прилавок самообслуговування. Їх здобувають завдяки належній підготовці, надійності та конфіденційним попереднім домовленостям. Той, хто спочатку виносить рішення на публіку, а вже потім з’ясовує, що необхідної більшості немає, керує не надпартійно, а недостатньо підготовлено.

Водопостачання та житло: спочатку опір, потім зміна курсу
Особливо виразно ця модель проявилася в питанні водопостачання Потсдама. Спочатку Аубель виступила проти термінової пропозиції щодо повністю муніципального розв’язання проблеми та зазнала в міських зборах депутатів ганебної політичної поразки. Незабаром після цього адміністрація різко змінила свою позицію і сама рекомендувала створити підприємство водопостачання, яке на сто відсотків належало б місту. Остаточне рішення може бути правильним. Проте шлях до нього виглядав не як результат стратегічного керівництва, а як запізніле пристосування до вже сформованих політичних обставин.

Не менш проблематичною є політична презентація так званого «Потсдамського плану 3000+». Приваблива цифра створює враження масштабного поштовху до будівництва нового житла. Насправді місто говорить про трохи більше ніж 1 000 додаткових квартир до 2032 року, тоді як решта приблизно 2 000 квартир уже були побудовані протягом попередніх п’ятнадцяти років. Математично це не є неправдою, але з погляду політичної комунікації такий розрахунок виглядає надзвичайно щедрим. Потсдаму потрібні нові квартири, а не маркетингова назва, яка зараховує давні будівельні досягнення до нової історії політичного успіху. У цій сфері Аубель досі не змогла бодай якось переконливо проявити себе.

Бюджет: результат, який став життєздатним лише після політичного коригування
Бюджет на 2026 рік також демонструє обидві сторони стилю керівництва Аубель. Початковий проєкт, представлений міською головою Нушею Аубель, викликав гостру критику, передусім тому, що заплановані скорочення мали торкнутися, зокрема, дітей, підлітків і сімей. Через це Соціал-демократична партія Німеччини, SPD, звинуватила її в порушенні власних обіцянок. Лише після тривалих переговорів вдалося досягти компромісу, підтриманого широкою більшістю. Було збережено граничну вартість шкільного харчування, педагогічний супровід під час шкільних сніданків, а також попередній розмір батьківської доплати за учнівський проїзний.

Те, що зрештою вдалося сформувати широку більшість, є успіхом, однак Аубель не може приписати його собі. Навпаки, цей результат чітко показує, що керівництво ратуші мало б розпізнавати соціально руйнівні наслідки ще до того, як міські політики будуть змушені вилучати їх із бюджетного проєкту під час переговорів. Той, хто обіцяє «якісну освіту для всіх», не повинен лише після громадських протестів усвідомлювати, що економія коштом дітей є хибним пріоритетом як у політичному, так і в моральному сенсі.

Справа дитячого садка: найсуворіше випробування лідерських претензій Аубель
Найсерйозніше публічно висунуте звинувачення стосується маленької дитини з множинними тяжкими формами інвалідності, офіційно встановленим ступенем інвалідності 100 — GdB 100 — та четвертим рівнем потреби в догляді, Pflegegrad 4. Згідно з наявними документами, попри значну потребу дитини в підтримці, необхідність якої не лише закріплена законом, а й письмово підтверджена та прямо зазначена лікарями берлінської клініки Charité, дитина вже понад рік нібито так і не отримала фактично придатного для відвідування місця в інклюзивному дитячому садку з необхідним індивідуальним асистентом.

Родина повідомляє про незліченні письмові скарги, зокрема до Комітету з петицій Ландтагу Бранденбурга та Комітету з петицій Німецького Бундестагу, про судові провадження та численні листи, які, за її твердженням, залишилися без відповіді. Після розгляду в Адміністративному суді Потсдама під номером справи VG 7 L 1336/25 справа тепер перебуває на розгляді Соціального суду Потсдама під номером S 20 SO 142/26.

Справа розпочалася ще до вступу Аубель на посаду. Це звільняє її від відповідальності за виникнення проблеми, але не від відповідальності за те, як її адміністрація поводилася з цією справою після 24 жовтня 2025 року. Міська голова не зобов’язана особисто опрацьовувати кожну окрему справу такого характеру. Однак вона повинна забезпечити, щоб винятково тяжкі випадки своєчасно передавалися на відповідний рівень, компетенції були чітко визначені, а законні рішення впроваджувалися без зволікань. До Аубель неодноразово публічно зверталися з приводу цієї справи, однак донині вона так і не вжила належних заходів.

Правова вихідна позиція є однозначною: після досягнення однорічного віку діти в принципі мають право на ранню освіту та догляд. Щодо дітей з інвалідністю необхідно враховувати їхні особливі потреби. Місце, яким фактично неможливо скористатися через відсутність необхідної підтримки, не забезпечує постраждалій дитині реальної та ефективної інклюзії. У цьому питанні Аубель зазнає повного провалу і повинна відповісти на серйозні запитання щодо моралі, порядності та відсутності політичного лідерства.

Те саме стосується прем’єр-міністра федеральної землі Бранденбург, доктора Дітмара Войдке, 64 роки, SPD. Про цю справу його письмово поінформували численними рекомендованими листами, однак він, так само як і його однопартієць Рене Вільке, 42 роки, колишній міністр внутрішніх справ Бранденбурга та нинішній міністр праці, соціальних питань, охорони здоров’я і суспільної згуртованості, до сьогодні залишився бездіяльним. Це є не лише моральним провалом керівництва потсдамської ратуші, а й провалом уряду федеральної землі Бранденбург. Час, втрачений для розвитку маленької дитини з тяжкою інвалідністю, неможливо ані надолужити, ані повернути пізнішими висловлюваннями жалю.

Батьки дитини з найтяжчими формами інвалідності готові разом із представниками засобів масової інформації завезти до зали суду обох своїх дітей із тяжкою інвалідністю та публічно поставити Аубель свої запитання. Нинішня справа не є поодиноким випадком, що чітко підтверджує газетна публікація від квітня 2021 року. У тій справі йшлося про сестру нині постраждалої дитини, яка також має найтяжчі форми інвалідності. Це виявляє ганебний і очевидний структурний провал як у ратуші столиці федеральної землі Потсдама, так і в уряді Бранденбурга: https://digital-magazin.de/kein-behindertenfahrdienst-fuer-schwerbehindertes-kind-in-potsdam

Незалежно від цього міські збори депутатів уже ухвалили без жодного голосу проти рішення про проведення всебічного зовнішнього розслідування структур і окремих справ потсдамського Управління у справах дітей та молоді. Саме по собі це не доводить обґрунтованості звинувачень у конкретній справі щодо дитячого садка. Однак воно показує, наскільки нагальними стали незалежний контроль, перевірювані процедури та переконлива культура визнання і виправлення помилок у цій особливо чутливій сфері адміністративної діяльності.

Ян Брунцлов і запитання преси: пропозиція поговорити не є відповіддю
Особливо сумнівним видається публічно задокументований порядок реагування ратуші на письмові запитання журналістів щодо цієї справи. Згідно з оприлюдненим листуванням, 8 квітня 2026 року детальний запит було направлено як до пресслужби, так і безпосередньо Нуші Аубель. 30 квітня Ян Брунцлов нібито відповів: «Столиця федеральної землі охоче відповість на ваш запит під час особистої розмови. Будь ласка, надішліть нам кілька запропонованих дат». Жодної змістовної відповіді на письмово поставлені запитання в оприлюднених матеріалах наведено не було.

Місто офіційно представляє Брунцлова одночасно як прессекретаря та речника міської голови. Документально підтверджено, що Нушу Аубель письмово просили надати інформацію. Тому дії Брунцлова можуть у подвійному сенсі становити також скандал, безпосередньо пов’язаний із поведінкою Аубель у відносинах із пресою.

Сама лише пропозиція особистої розмови ще не є наданням фактичної інформації. Прохання запропонувати дату зустрічі не відповідає на жодне із поставлених запитань. А перенесення делікатних питань у формат розмови, який неможливо без труднощів документально зафіксувати, неминуче створює враження, що ратуша прагне уникнути подальшої письмової перевірки. Законодавство про пресу вимагає надання інформації, а не сумнівної PR-хореографії. Мовчання, доповнене пропозицією домовитися про зустріч, усе одно залишається сумнівним мовчанням.

Відповідальність тепер несе Нуша Аубель
Нуша Аубель не спричинила одноосібно бюджетні проблеми Потсдама, житлову кризу, недоліки адміністрації та конфлікти в Управлінні у справах дітей та молоді. Багато з цих проблем вона успадкувала. Проте міську голову обирають не для того, щоб вона перелічувала успадковані проблеми. Її обирають для того, щоб вона їх розв’язувала.

Після дев’яти місяців її керівництво надто часто виглядає суто реактивним: гучна заява, громадський опір, політична поразка, а потім запізніле коригування курсу. Така модель коштує часу, довіри й авторитету. Ратушею неможливо постійно керувати за допомогою політичної постановки, мінливих заяв і запізнілого виправлення помилок.

Потсдаму не потрібні нові гучні заголовки з кабінету міської голови. Місту потрібні чіткі строки, конкретно визначені відповідальні особи, перевірювані результати та адміністрація, яка належним чином працює передусім тоді, коли йдеться про найуразливіших членів суспільства.

Нуша Аубель хотіла довести, що політика може бути близькою до людей, прозорою та ефективною. Поки ключові рішення виглядають недостатньо підготовленими, запитання преси залишаються без перевірюваних змістовних відповідей, а надзвичайно серйозні звинувачення щодо поводження з дитиною з найтяжчими формами інвалідності залишаються нез’ясованими, величезний аванс довіри, з яким Аубель вступила на посаду, не просто скоротився — він майже повністю зник.

М. Мотін